"Порятунок - це покликання": Історія героя-рятівника з Костянтинівки

“Я пишаюся своєю професією. Навіть у вільний час готовий допомагати та рятувати людей, бо порятунок – це не просто робота, а покликання”, - Тимур Грішин, заступник начальника 40 державної пожежно-рятувальної частини 16 державного пожежно-рятувального загону (м. Костянтинівка). В ДСНС служить понад 10 років. Має нагороди: відзнака Президента України “За оборону України”, нагрудні знаки “За відвагу в надзвичайній ситуації” та“Знак пошани”.

Тимур обрав службу в ДСНС надихнувшись прикладом свого дідуся, який був добровольцем-пожежним і брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Відданість дідуся справі порятунку людей залишила глибокий слід у серці Тимура та визначила його подальший життєвий шлях. “Я з малих років мріяв стати пожежним-рятувальником, надихаючись прикладом свого дідуся. Тому після закінчення школи у 2014 році я без вагань вступив до Національного університету цивільного захисту України в місті Харків. Після випуску у 2018 році мене направили до Костянтинівки, де я працював начальником караулу, а з початком війни отримав підвищення та став заступником начальника частини”, - розповідає Тимур Грішин.

Від початку повномасштабного вторгнення рятувальник залишився в рідному місті Костянтинівка, щоб допомагати людям, які опинилися в біді. "Я беру участь у ліквідації наслідків ворожих обстрілів та пошуку людей під завалами, підвезенні води, евакуації населення, доставці гуманітарної допомоги тощо. Також брав участь у ліквідації масштабних лісових пожеж на Лиманщині. Моя робота полягає в тому, щоб бути там, де потрібна допомога, та робити все можливе для підтримки людей у складних ситуаціях", - говорить Тимур.

У 2022 році Тимур брав участь у ліквідації масштабних пожеж у Бахмуті, який постійно обстрілювався ворогом. Він також залучався до ліквідації наслідків ворожих обстрілів у Торецьку у 2024 році, де працював у важких умовах, рятуючи людей. “Я залучався до гасіння пожеж у Бахмуті, коли місто обстрілювали фосфорними і запалювальними боєприпасами. Тоді було безліч загорянь, і ми робили все можливе, щоб їх якнайшвидше ліквідувати. У Торецьку довелося працювати на масштабній пожежі у дев'ятиповерхівці, де вогонь охопив будинок з другого по дев'ятий поверх. Ми працювали майже півтори доби, евакуювали багато людей, серед них були й маломобільні особи, яких доводилося виносити на руках”, - пригадує рятувальник.

Тимур ніколи не забуде той жовтневий вечір, коли під обстріл потрапив район Костянтинівки, де він мешкає. “8 жовтня 2024 року, коли я повертався додому після роботи, мій район потрапив під обстріл. Разом із сусідом, який також працює в Службі порятунку, ми швидко одягли бронежилети та вирушили до п'ятиповерхівки, яка постраждала від авіаудару. Частину будівлі було зруйновано з п'ятого по другий поверх. Серед завалів ми знайшли чоловіка, який провалився з верхнього поверху. За допомогою підручних засобів ми витягли його з-під завалів та передали іншим рятувальникам. На щастя, чоловік отримав незначні ушкодження, адже ми вчасно зреагували та надали йому допомогу”, - ділиться Тимур Грішин.

У рятувальника є кохана дружина та собачка, які залишалися зі своїм героєм в Костянтинівці до останнього. Коли місто почали частіше обстрілювати, Тимур відправив свою сім'ю до Кропивницького. Дружина пишається своїм героєм та підтримує його, адже розуміє, що служба порятунку – це його покликання.

“Я мрію про те, щоб скоріше закінчилася війна і всі сім'ї були разом”, - Тимур Грішин.