Конезавод, іподром та жокеї села Степанівка (20-50-ті)

Конезавод, його директор А.  Огулло, упряжка. З Книги Н.  Штанько «Село і час».

У селі Степанівка (Костянтинівського району) у 1920-х роках було організовано державний конезавод. Як згадують місцеві жителі, із книги про села Надії Штанько, тут також був іподром, де тренували рисаків для перегонів, у тому числі, всесоюзних та міжнародних. Бригадиром, а раніше прославлений тренер-жокей, тут працював Борис Нікулищев. Спеціально навчившись цієї професії в Московській школі наїзників і закінчивши її в 1936 році, почав тренувати місцеву молодь. Почалася війна, пішов на фронт, повернувшись знову продовжив працювати. «Бути наїзницями тут тоді навчалися і молоді дівчата Бояренцева Раїса, Скрипник Олександра, Яковлєва Ганна, Петренко Зоя, Юзюк Варвара. Вони доглядали коней, навчалися їздити на них. Потім брали участь у змаганнях на різних іподромах у містах Москві, Києві, Одесі, Харкові, Ставрополі».

У 1950 році на стрибках у Харківу кінь на прізвисько Секрет зайняв перше місце, в цей час в Москві переміг наш кінь Мінога. Це були вже всесоюзні змагання і за цю перемогу тренер і молоді дівчата-жокеї здобули медалі, грамоти, «а вже вдома їм вручили і дуже значні грошові премії». У 1951 році двох коней Степанівського конезаводу продали на кінний двір Москви, одна з яких, на прізвисько Строптива, посіла перше місце на міжнародних змаганнях в Лейпцигу (Німеччина). Купували на конезаводі коней кінні двори Києва, Харкова та інших міст.

Працівники конезаводу: Сушильникова Марія, Максимова Лідія, Петренко Зоя, Яковлєва Клавдія. У другому ряду: тренер — Сокрут, тренери — представники Харкова, Тетяна Толстих, Григорій Бутенко (коваль) Варивода — комірник. Позаду стайня. Там же.