Поштова станція на старовинному тракті

По безкрайньому жовто-зеленому степу в клубах пилу мчить поштова карета, підстрибуючи на вибоїнах. Ще мить і вона опиняється на краю затяжного спуску. Дорога плавно йде вниз, у долину, де через один із численних вигинів річки перекинуть міст. Недалеко від нього — кілька будівель, дорожня бричка, на лузі пасеться дюжина різномастих коней. «Приїхали, Торецька — сказав ямщик, звертаючись до коня, — зараз відпочинемо...

Наприкінці XVIII-XIX ст. для поєднання з губернським містом Катеринославом функціонувала Велика поштова дорога. Проходила вона через Новомосковськ, Павлоград, Бахмут до містечка Іванівка у Слов'яносербському повіті. Дорога довгий час служила транзитним маршрутом з Астрахані до Полтави, з Херсона до Черкас, до Таганрога. Трактом перевозилася пошта і здійснювалися поїздки приватною чи службовою потребою.

У 23 верстах від Бахмута на березі річки. Кривий Торець (в районі нинішнього південного шляхопроводу) на тракті розташовувалась поштова станція з назвою Торецька (з варіаціями в джерелах «при річці Торце» і «при Кривому Торці»). Очевидно, виникла в 80-х рр., як і сама дорога, оскільки була нанесена на карту Катеринославського намісництва 1792 видання.

Станція являла собою трактир (заїжджий двір з харчевнею), пошту і стайню. Першим власником шинку був великий земельний власник і відставний полковник М. Аршаневський, потім перейшов у володіння династії Номікосових.

Подорожні могли тут змінити коней, закусити, переночувати. На станції Торецької у різний час утримувалося від 15 до 20 поштових коней. Видавалися коні згідно з встановленими нормами щодо пред'явлення подорожнього (документа на право проїзду). Шляхом пересувалися дорожні коляски, кибитки, брички та карети; взимку — сани, візки, розвальні. Наприклад, у поштові та звичайні кибитки запрягалися їдучій одній людині — 2 коні, двом — 2–3, трьом — 3-4. У 20-30-х рр.. ХІХ ст. на головні дороги виїхали й європейського типу диліжанси.

Прийомом і видачею простих поштових відправлень займався станційний доглядач. Пошта, що перевозилася, ділилася на легку і екстрену. На екстра-поштах відправлялася кореспонденція: казенні пакети, партикулярні листи, документи, гроші та ін. Згідно з приписами "кур'єри та фельд'єгері (військові або урядові кур'єри для доставки важливих, переважно секретних, документів. & mdash; Авт.) мають бути возимо такі , скільки це можливо.

Тракт Бахмут-Катеринослав був наїжджену грунтову дорогу. Більша частина дороги проходила по чорноземному та глинистому ґрунту та влітку, коли ґрунт сухий, була зручною для проїзду. Однак навесні виникали деякі труднощі. Як зазначалося в XIX ст., у разі злив або нетривалих, але тривалих 2-3 дні, верхній шар грунту розмокав вершка на два (близько 9 см). На поштовій дорозі в такий час бруд був дуже глибоким через часту їзду. У Бахмутському повіті суміш глини з піском, а подекуди і хрящуватий ґрунт, зменшували невигоди чорноземного ґрунту в дощовий час. Для висихання дороги було достатньо кількох сонячних днів або навіть сильного вітру.

Згідно зі статистичними відомостями, взимку кілька разів випадав і зникав сніг, наслідком чого був великий бруд або ожеледиця. Були й постійні зими з глибоким снігом. Що змушувало ямщиків возити путівцями через селища, що знаходилися осторонь поштових доріг. У зимовий час місцеві мешканці частково займалися візництвом.

Річку Кривий Торець біля станції Торецької долали мостом. Так, на початку ХІХ ст. зазначалося «влаштований гарний кам'яний міст у станцію Тарецькій». Однак особливість тутешніх річок полягала в тому, що протікаючи в глибоких руслах і незначні влітку, під час танення снігу, а коли і від сильних дощів, наповнювалися водою. «Отримавши велику швидкість, сильним натиском своїм річки в губернії знищують наявні через них переправи. Всі взагалі греблі, мости, труби і греблі, влаштовані на поштових дорогах губернії, через другорядні річки, річки та струмки, за неміцністю своєю, схильні до щорічних руйнувань. У ті часи Кривий Торець розливався від 30 до 250 сажнів (від 64 до 530 м), що тривало іноді 2-3 тижні. При руйнуванні мостів переправи в губернії здійснювалися або на поромах, зазвичай малих, погано влаштованих і піднімаються.ють від одного до трьох возів, або ж на невеликих човнах ще більш незручних. Відомо, що на початку 70-х років при селі Сантуринівка діяла поромна переправа, яка перебувала у утриманні купця Юхима Демидова.

Після падіння весняних вод надавалася можливість відремонтувати мости і насипи. Але в річкових долинах, що заливаються водою, особливо при тихій течії річки, коли вони залишалися під водою тривалий час, ґрунт не скоро висихав і ці місця були дуже важкими для проїзду, навіть коли на пагорбах дороги були вже сухі.

Наприкінці XIX ст. з відкриттям у краї залізниць Велика поштова дорога втрачає свій статус. З 70-х років поштове відділення знаходилося при залізничній станції Костянтинівка. 1883 р. остаточно припинено перевезення пошти на конях між станціями Костянтинівка та Гришино (зараз м. Красноармійськ).

Наприкінці XIX-початку XX століття трактом продовжувало здійснюватися рух. У менших масштабах і в основному місцевими жителями.

Новосельський А. Поштова станція на старовинному тракті // Костянтинівка. Історія одного міста. (Костянтинівський краєзнавчий музей)