Віра Дмитрівна Павловська (1916–?) – директор Костянтинівського заводу високовольтної апаратури (1962–1975), нагороджена орденами Жовтневої революції та Трудового Червоного Прапора. 2006 року їй присвоєно звання «Почесний громадянин міста Костянтинівка».
Клавдія Григорівна Криворучко — шановний педагог та директор Костянтинівського індустріального технікуму, яка зробила значний внесок у розвиток освіти міста. Її відданість професії та прагнення до вдосконалення навчального процесу сприяли підготовці багатьох кваліфікованих фахівців. За свої заслуги Клавдія Григорівна була удостоєна звання «Почесний громадянин міста Костянтинівка».
Науменко Віктор Іванович (1933 р.н.) – видатний директор заводу «Укрцинк», нагороджений орденом Жовтневої революції. Під його керівництвом завод досяг висот у виробництві кольорових металів. 2007 року удостоєний звання «Почесний громадянин міста».
Сергій Дмитрович Давидов (нар. 5 січня 1957 року у Костянтинівці, Донецька область) — український підприємець та політик, який обіймав посаду міського голови Костянтинівки з 2010 по грудень 2020 року.
Роженко народився 1953 року. До обрання мером працював у різних сферах, набувши досвіду, який згодом використав на керівних посадах у міському управлінні.
У період з 1990 до 1994 року Фурсів керував містом у складний час розпаду Радянського Союзу та становлення незалежної України. Його керівництво припало на період значних політичних та економічних змін, які вимагали адаптації міських структур до нових умов.
У період з 1985 по 1990 рік Папін керував містом, прагнучи покращити інфраструктуру та соціально-економічне становище Костянтинівки. Однак подробиці про його конкретні ініціативи та досягнення у цей період у доступних джерелах не висвітлені.
У період з 1963 по 1966 рік Карягін керував містом, прагнучи покращити інфраструктуру та соціально-економічне становище Костянтинівки. Однак подробиці про його конкретні ініціативи та досягнення у цей період у доступних джерелах не висвітлені.
Звання «Почесний громадянин м. Костянтинівки» Ракитіну Володимиру Михайловичу надано 18 вересня 1985 року рішенням виконкому за велику роботу з комуністичного виховання трудящих, активну участь у широкій програмі соціального та комунального розвитку міста.
Мотін Микола Антонович очолював Костянтинівський міськвиконком з 1966 по 1981 роки, зробив величезний внесок у соціальний та культурний розвиток міста. Учасник ВВВ нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора. Почесне звання присвоєно за визначну багаторічну діяльність.
Медведєв Іван Данилович – видатний керівник та почесний громадянин Костянтинівки. Народився 1910 року, пройшов шлях від наймита до голови міськвиконкому. Очолював місто з 1950 по 1963 рік, зробив значний внесок у розвиток регіону, нагороджений за заслуги перед державою.
2 січня 1940 року сесія міської ради обирає Миколу Опанасовича Юшкіна своїм головою. На цій посаді Микола Опанасович Юшкін залишався до 1950 року. У роки війни Микола Опанасович Юшкін перебував у розпорядженні наркома промисловості та будівельних матеріалів СРСР, в оперативній групі Південно-Західного фронту та займався підготовкою до відновлення зруйнованої промисловості, залишаючись головою...
На початку 1937р. Урядом СРСР прийнято рішення встановити на п'яти вежах Кремля нові зірки. Парадоксально, але ще до середини 30-х на їх шпилях перебували... царські орли. Перші ж зірки, через рік потьмяніли і зблікли. Виконані з нержавіючої сталі, фанеровані мідними золоченими листами та інкрустовані уральськими самоцвітами зірки не витримали погодних умов столиці.
Весною 1223 р. назустріч татаро-монголам, що вторглися в Приазовські степи, спільно рушили дружини російських князів і загони половців. Знаменита битва на річці Калці, за словами літописця «січка зла і люта», тривала три дні. Безкраї Донецькі степи стали ареною протистояння, в результаті якого половці підкорилися і увійшли до складу поліетнічної держави Золота Орда.
Наприкінці 18-19 ст. для з'єднання з губернським р. Катеринославом функціонувала Велика поштова дорога. Проходила вона через Новомосковськ, Павлоград, Бахмут до містечка Іванівка у Слов'яносербському повіті. Дорога тривалий час служила транзитним маршрутом з Астрахані до Полтави, з Херсона до Черкас, до Таганрога. Трактом перевозилася пошта і здійснювалися поїздки приватною чи службовою потребою
